Внутрішньом'язова ін'єкція: методика виконання

У медицині існує кілька способів введення ліків в організм людини, кожен з яких має свої особливості та показання. Найпоширенішими є пероральний прийом (через рот), трансдермальне (нашкірне) нанесення, підшкірні, внутрішньовенні та внутрішньом'язові ін'єкції.

Внутрішньом’язова ін’єкція (ВМІ) — це введення лікарського засобу безпосередньо в товщу м'язової тканини. Завдяки високій васкуляризації м’язів препарат швидко потрапляє у системний кровообіг, а потім - у певну область дії. Внутрішньом’язовий укол не справляє впливу на травну систему пацієнтів, як при пероральному прийомі, не піддає лікарські препарати впливу метаболізму першого проходження, який здатен змінювати концентрацію, збільшувати або зменшувати активність препарату. А також дозволяє забезпечити триваліший терапевтичний ефект завдяки поступовому вивільненню діючої речовини з м'язів.
Порівняно з внутрішньовенними ін'єкціями, внутрішньом'язові характеризуються меншим ризиком побічних реакцій та технічною простотою виконання.
Ці переваги роблять внутрішньом'язові ін'єкції оптимальним методом введення для багатьох лікарських препаратів.

Залежно від терапевтичної мети, внутрішньом'язові ін'єкції можна поділити на два основні напрямки:

1. Профілактичні ВМІ - для введення вакцин, імуноглобулінів та інших профілактичних препаратів. Такий вид ін'єкцій стимулює імунну систему та забезпечує захист від інфекційних захворювань.
2. Терапевтичні ВМІ - для введення лікарських засобів при різноманітних патологічних станах.

Ця стаття розглядає основи методики внутрішньом'язовій ін'єкції, починаючи від анатомічних особливостей вибору ділянки введення та завершуючи практичними рекомендаціями щодо безпечної процедури.

Куди роблять внутрішньом'язові ін'єкції?

М'язи, які обирають для ін’єкцій, мають бути великими та добре васкуляризованими (наявність кровоносних судин), бо саме такі характеристики дозволяють лікам швидко та рівномірно розподілятися в організмі. Використовуються такі зони: дельтоподібний м’яз, широкий бічний м’яз стегна, досроглютеальна та вентроглютеальна області.


 

Дельтоподібний м'яз розташований на верхній третині плеча. Він має достатню м'язову масу, віддалений від важливих судинно-нервових пучків та зручний для швидкого доступу, особливо під час вакцинації. В цю зону можна вводити до 2 мл лікарських препаратів.
Щоб визначити оптимальну точку введення, спочатку знаходять акроміон — кістковий виступ у верхній частині плеча. Від цього орієнтира відмірюють приблизно 2,5–5 см (або ширину трьох пальців) вниз по руці; саме в цій зоні, в центрі дельтоподібного м'яза, і слід робити ін'єкцію.

Досроглютеальна область характеризується значною товщиною м'язового шару, тому оптимально підходить для введення великих обсягів ліків, наприклад, антибіотиків чи гормональних препаратів.
Для вибору місця уколу сідницю подумки ділять на 4 рівні частини, провівши вертикальну та горизонтальну лінії через її центр, та обирають верхній зовнішній квадрант одної із сідниц.

Варто зазначити, що в сучасній практиці для ВМІ все частіше віддають перевагу вентроглютеальній області через менший ризик ураження сідничного нерва, що є одним із головних ускладнень при роботі з сідничною зоною.
Вентроглютеальна область – це бічна частина сідниці, розташована ближче до передньої частини таза. Вона визначається шляхом орієнтації на передньо-верхню клубову остюку та великий вертлюг стегнової кістки: долоню кладуть на великий вертлюг, а вказівний палець направляють до передньо-верхньої клубової остюки, потім середній палець розводять убік, утворюючи літеру "V". Середина області V між вказівним і середнім пальцями є безпечним місцем для введення ін'єкції.

Широкий бічний м’яз стегна використовується для ВМІ завдяки великому об'єму та відсутності важливих судинно-нервових утворень. Цю ділянку найбільш рекомендовано для ін'єкцій дітям. Дорослим теж часто вводять ліки в цей м’яз, особливо коли сідничні м’язи недоступні через пошкодження або інші причини - атрофією м’язів, загальне виснаження та інш.
Щоб визначити оптимальну точку для ін'єкції, необхідно подумки стегно між коліном і тазостегновим суглобом розділити на три рівні частини. Середня третина стегна є найбільш підходящою для введення препарату. У цій зоні слід обрати передньо-зовнішню частину м'яза, яка розташована між бічною лінією стегна та уявною лінією, що проходить посередині передньої поверхні стегна.

 

Як проводити внутрішньовенну ін'єкцію?
 

Підготовка до проведення внутрішньом'язової ін'єкції

Перш ніж виконувати внутрішньом'язову ін'єкцію, слід ретельно підготуватися та зібрати необхідне обладнання, яке включає:

1. Шприц одноразовий з голками для ін’єкції та набору препарату. Об'єм шприца обирають залежно від дози препарату, що вводиться - для дорослих зазвичай використовують шприци 2 - 5 мл, для дітей - 1-2 мл. Розмір голки для ін’єкції визначається віком та особливостями пацієнта – вагою, кількістю підшкірного жиру, м,язовим об’ємом. Використовують голки G 21-24  від 25 до 40 мм: пацієнтам із більшою кількістю підшкірного жиру потрібна довша голка, щоб досягти м'язової тканини, для дітей та худорлявих пацієнтів підходять коротші голки.
2. Спиртові серветки для обробки ділянки шкіри в місці ін'єкції або антисептик та стерильні марлеві серветки.
3. Пластир для заклеювання місця введення.
4. Одноразові рукавички, щоб забезпечити асептику процедури.
5. Контейнер для утилізації використаних матеріалів.

Також важливо дотримуватись правил гігієни рук - ретельно вимити їх із милом та просушити. Навіть якщо використовують рукавички, чистота рук зменшує ризик занесення інфекції, адже багато ускладнень пов'язано саме з порушенням асептики.

Процедура введення ін'єкції
 

• Процедура внутрішньом'язової ін'єкції починається з правильного вибору місця, яке залежить від об'єму вводимого препарату, анатомічних особливостей пацієнта та його віку. 
  
   
• Перед уведенням медпрацівник визначає оптимальну ділянку на обраному м,язі та пальпує її. Зона повинна бути чистою, без ушкоджень шкіри, запалень або інших патологій. 
• Наступна важлива умова - правильне позиціонування пацієнта. Найкраще положення -  зручно сидячи або лежачи, щоб щоб м'яз не був напружений. Наприклад, при ін'єкції в дельтоподібний м'яз рука має бути розслаблена та опущена донизу, пацієнт сидячи.
• Перевірка препарату — обов’язкова умова перед введенням. Ампула або флакон мають бути без ушкоджень, а маркування — чітко вказувати назву, дозування і термін придатності. Також слід ще раз переконатися, що препарат відповідає призначенню лікаря.
  Перед відкриттям ампули її шийку обробляють спиртовим розчином.
• Набор ліків у шприц вимагає особливої обережності. Якщо препарат у формі порошку, його попередньо розводять стерильним розчинником. Після наповнення раствору в колбу шприца важливо видалити з нього всі повітряні бульбашки, адже їх присутність може спричинити порушення в роботі тканин. Для цього обережно піднімають шприц голкою вгору, злегка стукають по ньому пальцем і повільно випусткають повітря, доки не з'явиться крапля препарату на кінчику голки.
  Закінчують цю маніпуляцію, як правило, заміною голки на нову ін’єкційну, щоб укол відбувався більш гострим інструментарієм.
• Для дезінфекції місця введення використовується антисептик з марлевою серветкою або просочена спиртова серветка, якою обробляється шкіра, та витримується 30-60 секунд для повного висушування.
  
  
• Під час ін’єкції шкіра трохи натягується, що зменшує больові відчуття та полегшує введення. Голка входить під прямим кутом — 90 градусів до поверхні шкіри. Цей кут забезпечує глибоке проникнення у м’язову тканину, уникаючи потрапляння у жировий шар або судини. Голку вводять впевнено, але без надмірної різкості, залишаючи 1–1,5 мм над шкірою, щоб у разі її зламу було зручно витягти. 
  Ліки ін'єктують помірно, зі швидкістю 1 мл/ 10 секунд - це сприяє всмоктуванню препарату, запобігає утворенню гематоми та зменшує біль.
• Після завершення введення голка виймається плавним рухом. Місце ін'єкції одразу ж обробляється спиртовою серветкою та заклеюється пластирем. Легкий масаж цієї зони допоможе рівномірно розподілити препарат у м'язі та запобігти утворенню ущільнень.
  
  Особливу увагу слід приділити техніці введення препаратів Z-трек.
  Метод полягає у зміщенні шкіри і підшкірного шару перед введенням голки. Після того як препарат ін'єктовано і голка видалена, зміщені тканини повертаються на місце, "закриваючи" шлях введення препарату. Це запобігає витіканню ліків та мінімізує подразнення шкіри.
  
  
   
• Завершальним етапом є утилізація використаних матеріалів. Шприц і голка поміщаються у спеціальний контейнер для медичних відходів, щоб уникнути ризику травмування чи зараження.
  Спиртові серветки, упаковки від голок та інші використані матеріали утилізуються відповідно до санітарних норм.

Чергування місць ін'єкцій при тривалому лікуванні

При необхідності регулярних ін'єкцій, коли лікування відбувається курсом, важливо змінювати місця введення препарату. Це допомагає уникнути ускладнень у м'язовій тканині, а також ротація сприяє рівномірному всмоктуванню ліків.
Наприклад, якщо дозволяє об’єм препарату, першу ін’єкцію можна зробити в дельтоподібний м’яз правого плеча, наступну — у лівий широкий бічний м’яз стегна, а потім — у верхньо-зовнішній квадрант сідниці. Такий порядок дає можливість кожному м’язу відновитися після процедури.
Важливо також враховувати обсяг препарату: для більших доз краще використовувати масивні м’язи, як-от сідничний або широкий бічний м’яз стегна, тоді як дельтоподібний підходить для невеликих об’ємів.
Якщо обставини обмежують можливість вибору м'язів і укол можна робити лише в один з них, слід змінювати точки введення в його межах та уникати повторного попадання в ту саму точку. Використовуйте методичний підхід: ведіть запис про місця кожної ін’єкції, щоб уникнути помилок.
 

Врахування особливостей різних вікових та клінічних груп пацієнтів

Діти

У дітей м'язова маса менша, а шкіра тонша, що підвищує ризик пошкодження тканин або нервів при неправильному введенні ін'єкції. Рекомендується використовувати передньо-зовнішню поверхню стегна (m. vastus lateralis) як оптимальне місце для ВМІ у дітей раннього віку. Ця ділянка має достатню товщину м'язової тканини та віддалена від основних нервових стовбурів і судин. Використання відповідної довжини та калібру голки є критично важливим для запобігання ускладнень.

Літні пацієнти

У людей похилого віку часто спостерігається зниження м'язової маси (саркопенія) та еластичності шкіри, що часто ускладнює проведення ВМІ, тому обрання місця ін'єкції повинно базуватись на оцінці цих факторів.
Вентроглютеальна ділянка (ventrogluteal site) є безпечним вибором, оскільки вона містить товстий шар м'язової тканини та віддалена від великих нервів і судин. Особлива увага приділяється техніці введення: повільне введення препарату та використання тонших голок можуть зменшити дискомфорт і ризик ускладнень.
 

Пацієнти з ожирінням

У пацієнтів із надмірною вагою підшкірний жировий шар може бути значно потовщеним, що заважає досягненню м'язової тканини при стандартній довжині голки. У таких випадках рекомендується використовувати довші голки.
Вибір місця ін'єкції також важливий: вентроглютеальна ділянка є переважною, оскільки вона забезпечує достатню товщину м'язової тканини навіть у пацієнтів з ожирінням.
 

Що буде, якщо неправильно зробити внутрішньом'язовий укол?
 

Внутрішньом’язові ін’єкції зазвичай вважаються безпечною процедурою, але навіть у досвідчених медичних працівників можуть виникати ускладнення.

Одним із найчастіших ускладнень є гематоми, які з’являються через пошкодження дрібних судин у зоні уколу і супроводжуються появою синця.
При утворенні синця, у перші години після ін'єкції треба накласти холодний компрес, а згодом застосувати теплі компреси, спеціальні мазі та гелі для пришвидшення розсмоктування.

Іншим поширеним ускладненням є інфільтрати — ущільнення під шкірою в зоні введення препарату. Вони виникають, коли препарат вводиться в ту саму ділянку, що й в попередній раз, або через недотримання техніки введення. Для уникнення цієї проблеми рекомендується чергувати місця ін’єкцій, змінюючи як м’язи, так і точки на одному м’язі.
Якщо інфільтрат все ж стався, варто застосувати теплі компреси, мазі або фізіотерапевтичні процедури. У разі сильного болю чи почервоніння необхідно звернутися до лікаря.

Запалення або інфекції можуть розвиватися в результаті недотримання правил стерильності - місце ін’єкції може почервоніти, набрякнути або навіть почати гноїтися. В таких випадках лікар призначає антибіотики або у важких випадках рекомендувати хірургічне втручання, наприклад, для видалення абсцесу.

Ще одне можливе серйозне ускладнення — пошкодження нервів. Воно виникає, коли голка потрапляє в зону близько до нервового стовбура, наприклад, у сідничному м’язі. Такий стан спричиняє сильний біль, оніміння або навіть тимчасову втрату чутливості.
Для запобігання цьому, слід уважно дотримуватися анатомічних орієнтирів і правильно обирати місце ін’єкції. Якщо пацієнт відчуває різкий біль під час введення голки, процедуру потрібно негайно припинити. Лікування ускладнення включає спостереження, консультацію з неврологом.

Досить рідко, але можливі й більш серйозні ускладнення, наприклад, алергічні реакції. Вони проявляються висипом, набряком, свербінням, а в екстрених випадках — анафілактичним шоком.
Щоб уникнути алергічних реакцій, перед введенням препарату уважно збирають анамнез пацієнта та виконують пробу на чутливість: при виникненні реакції, потрібно негайно припинити введення препарату і надати пацієнту невідкладну допомогу.

Коли звертатися до лікаря

Якщо пацієнт помічає сильний біль, набряк або почервоніння в місці ін’єкції, які не зникають протягом кількох днів, це може бути сигналом про ускладнення. Терміново звертайтеся до лікаря у разі підвищення температури, появи гною, ознак алергії чи сильного болю, оніміння або слабкості в зоні ін’єкції. У таких випадках своєчасна консультація допоможе уникнути серйозних наслідків.

Для успішного та безпечного проведення внутрішньом'язових ін'єкцій (ВМІ) необхідно використовувати якісні медичні інструменти та матеріали. Від правильного вибору шприців, голок, антисептиків та засобів для утилізації залежить не лише ефективність введення препарату, але й мінімізація ризиків для пацієнта.